Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Поради психолога

Глобальний експеримент над дітьми (або вплив ТВ на психіку дитини)
29.01.2014, 15:34
Дитина соромиться відповісти на найпростіше запитання, але при цьому не боїться кривлятися при чужих дорослих, плазувати під столом, робити непристойні жести. Вона поводиться абсолютно некеровано. Моделі поганої поведінки її приваблюють, як магніт, хоча вона часто не бачить нічого подібного вдома і, звичайно, тисячу разів чула від рідних, що так поводитися не можна. Вже в чотири-п'ять років такі діти обожнюють бойовики. При цьому такі діти, по-перше, психічно нормальні, а по-друге, нерідко ростуть у забезпечених сім'ях, де в них є все: іграшки, розвивальні ігри, книжки. Є, щоправда, один нюанс. Майже всі вони з раннього віку захоплюються комп'ютерними іграми й телевізором. У чому ж справа? Може, малята стали жертвою якогось соціального експерименту? 

Ось, як це пояснює керівник Центру комунікативних досліджень ІСЕПН РАН, кандидата соціологічних наук Наталія Маркова, яка вивчає вплив на дітей і підлітків різних засобів масової інформації. 

Вплив сучасних ЗМІ очевидний для фахівця. Сучасне західне мистецтво змінює, деформує психіку дитини. Ідеться про мультфільми і комп'ютерні ігри. Дуже сильно впливаючи на дитячу фантазію, вони дають нові установки і моделі поведінки. 

Давайте розглянемо окремо кожне з вищезгаданих поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям переможного торжества. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття. 

Але ж ви скажете, що у всіх мультфільмах є боротьба добра зі злом. Богатирі перемагають драконів, Іван-царевич—Змія Горинича. Чи є якась відмінність традиційних казкових мультфільмів від західних «шедеврів» нового покоління? Звичайно, є. Чому відбувається фіксація на агресії? У кожної людини в прихованому вигляді існує садо-мазохістський комплекс, і сучасні західні мультфільми його експлуатують, змушуючи дитину відчувати насолоду, коли герой мультфільму заподіює комусь шкоду. Це вміло стимулюється аудіо- і відеорядом. Багаторазове повторення подібних сцен викликає в дітей фіксацію на агресії і сприяє виробленню відповідних моделей поведінки. А в традиційних вітчизняних мультфільмах не смакували подробиці убивства... Та й узагалі, маленьким дітям намагалися не показувати подібних сцен. 

Ось приклад заохочення демонстративності в мультфільмах. Узяти хоча б «Телепузиків». Кожна серія являє собою якусь повчальну розповідь, що теоретично має бути корисною малятам, оскільки вік, на який розрахований серіал, —це діти від півроку до чотирьох років. Давайте розглянемо, як розуміють автори слово «прикраса». Спершу прикраса — букетик, перев'язана стрічечкою, — з'являється на ялинці. Потім ми бачимо, що букетик заткнуто за пояс одному з телепузиків. «Прикраса», — повторює диктор, і раптом... букетик зі стрічечкою виявляється в телепузика на дупі! Він, як собачка, починає бігати по колу, намагаючись його витягти, а інші персонажі весело сміються. Розумієте, яка модель поведінки прищеплюється малій дитині? Прикраса — те, що встромляють у зад товаришеві і дружно веселяться, оскільки це смішно. Модель демонстративної поведінки є чіткою, але телепузиків не поставили в куток і навіть не сказали, що так поводитися погано! Навпаки, це чудово: встромити щось товаришеві в зад і потішатися над ним. 

Неможливо не сказати про недорозвинення мови і взагалі про загальмування психічного розвитку дітей-споживачів такої кінопродукції. Існують дослідження англійських і американських психологів, що займаються проблемними дітьми, які з'явилися після нової плеяди мультфільмів. 

Є діти, що не можуть у школі засвоювати на слух інформацію, страждають від недорозвинення мови й емоцій. Західні вчені встановили, що це діти, яких у ранньому дитинстві «виховував» телевізор. Експерт у мові доктор Саллі Ворд (Великобританія) говорить, що за останні 20 років різко збільшилася кількість дітей, що вміють сприймати тільки зорову інформацію. Слова проходять повз неї. У школі «телевихованці» відчувають великі труднощі зі зміною звичного візуального сприйняття на вербальне, адже навчає їх не телевізор, а живий учитель, до того ж вони повинні спілкуватися з іншими дітьми, а для них це недоступно. 

Цікаво, як саме формують таких дітей мультфільми останнього покоління. Ще раз звернімося до «Телепузиків». Дорослі люди, що дивилися цей серіал, нерідко звертали увагу на дивацтва, яких раніше ніколи не бувало в мультфільмах. По-перше, ігрові епізоди йшли два рази поспіль. А ще час від часу в «Телепузиках» демонструвалися мультиплі-каційні вставки, що повторювалися кілька разів на тиждень. Ну, скажімо, «Хід тварин»: на екрані раптом з'являються тварини, зовсім різні, з різних природних зон: крокодили разом з бегемотами, пінгвінами, страусами. Вони йдуть дуже повільно, караваном, і їхній хід по екрану розтягується хвилини на три-чотири. Для кіно — це дуже великий час. 

Зміст вставок — у долученні дітей до екрану. Причому у долученні страшному, гіпнотичному! Адже екран світиться. Його мерехтіння, що людина сприймає незалежно від своєї волі, має певний ритм. А мерехтливе світло, ритм і певним чином дібрані шуми гіпнотично впливають на психіку. Дитина впадає в транс і вже зовсім некритично сприймає усе, що йде з екрана. «Телепузики» — це послідовне створення людини - дебіла, що сидітиме перед телеекраном з відкритим ротом і ковтатиме будь-яку інформацію. 

І саме гіпнотичним впливом екрана можна пояснити той факт, що дитина не може відійти від телевізора, а коли батьки нагаються вимкнути його, впадає в розпач, нестямно кричить, кидається в бійку. Ця залежність на зразок наркотичної. А відлучення від наркотика спричиняє різку реакцію. 

Ось ще приклад мультиків, що є небезпечними для дітей. «Сімпсони», наприклад, спрямовані на впровадження девіантної поведінки в родині, і ви, напевно, знаєте, що батьки навіть подали в суд... 

Як вам сподобаються такі тексти? Син говорить матері у відповідь на прохання щось зробити: «Сама зроби, стара шльондро!» Старі, наприклад, дідусь Сімпсон, виглядають ідіотами. Над старістю, хворобою просто глумляться. Черепаха краде вставну щелепу старого, а бідолаха не може наздогнати її, перед його носом зачиняє двері рідний синок. Тут руйнуються норми поведінки дітей і батьків. У нормальному суспільстві так ні з ким не прийнято поводитися! І персонажів цього, з дозволу сказати, мультфільму не засуджують! Навпаки, все дуже мило і весело, «прикольно». Такий собі «чорний гумор». 

А ось інша маніпуляція дитячою свідомістю. Стали відомі факти з Петербургу про недавні випадки жорстокого і зовсім невмотивованого побиття дошкільниками однорічних дітей на дитячому майданчику. Чому? - спитаєте ви? А тому, що ненависть до дітей теж зараз навіюють з телеекрана. Пригадайте хоча б мультсеріал «Ох, уже ці дітки». Діти в ньому огидні, бридкі істоти з величезними, роздутими головами, на яких, як на общипаній курці, стирчить волосся. Вигляд жахливий, а що творять ці діти? Це ж просто жах! Оскільки в реальних дітей ті самі зовнішні ознаки, то в дошкільника виникає подвійний асоціативний зв'язок: перенесення з мультиплікаційних дітей-монстрів на реальних, яких дитина бачить під час прогулянки. І з'являється думка, що їх треба бити, тому що це чудовиська. 

«Вулиця Сезам». Цей серіал теж дивилося безліч малят. В одному підмосковному дитячому садку величезних персонажів «Вулиці Сезам» навідь використовували на навчальних заняттях. Задоволені вихователі говорили, що діти охоче долучаються до таких ігрових методик. 

Але це не аргумент. У «Вулиці Сезам» ті самі принципи: пропаганда девіантної і неуспішної поведінки. Крім того, персонажі на рідкість огидні. Для чого це потрібно? Справа в тому, що дитина ідентифікується не тільки з поведінкою персонажа. Механізми імітації в дітей рефлекторні й такі тонкі, що дозволяють вловлювати найменші емоційні зміни, дрібні мімічні гримаси. Але ж фізіономії в чудовиськ з «Вулиці Сезам» одна гірше від іншої: тупі, злісні або божевільні. Коли дитина ідентифікується з такими персонажами, її внутрішнє самовідчуття співвідноситься з виразом їхніх облич. І маля починає поводитися відповідним чином: неможливо перейняти злісну міміку й залишитися в душі добрим, перейняти безглузду гримасу і прагнути «гризти граніт науки». 

Для чого ж потрібно рекламувати девіантну поведінку? Це частина ідеології західної цивілізації. Те, що зараз прийнято називати глобалістським проектом. Глобалісти вважають, що ресурси планети обмежені, а людей надто багато і їх необхідно «скоротити», не застосовуючи відвертого насильства. Технології «промивання мізків» винайдено давно, але зараз вони стали бездоганними, як ніколи. Одна група обдуреної молоді зробить злочин, і її членів можна буде посадити до в'язниці. Інша частина населення могла б спокійно жити, маючи сім'ї та виховуючи дітей. Але оскільки народження дітей у глобалістському світі треба обмежувати, у молоді виховують ворожість до дітей, а гомосексуалізм і лесбіянство зводять до норми і звеличують. Тепер статевий інстинкт можна задовольняти без «небажаної вагітності». А третя група людей буде з відкритим ротом сидіти перед екраном. Цими керувати найлегше. 

Яких заходів у сформованій реальності можуть вжити батьки та громадськість? Звичайно, необхідно вимагати від держави введення цензури на кіно- і телепродукцію для дітей. Інакше ми одержимо ціле покоління моральних і фізичних виродків. Але перекладати усю відповідальність на державу теж не варто. 

Батьки повинні розуміти, що дітям дивитися такі мультфільми, бойовики не можна! Категорично! 

Матеріал взято з журналу "Психолог", практичний психолог 
Негуляева Марина Анатоліївна 
Категорія: Поради психолога | Додав: elrosol
Переглядів: 180 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]